ЯСНОЗОРА МУЗА
МИКОЛИ МАЧКІВСЬКОГО
МИКОЛИ МАЧКІВСЬКОГО
На запрошення письменника неодноразово бував у його мальовничому селі Хоросток, що на Славутчині, й щоразу ловив себе на думці: “Якими стежками-доріжками малий Миколка лопотів босоніж у поля, які чарівні краєвиди полонили його душу, якщо він ще школярем почав їх оспівувати у своїх віршах!”. Ніхто з односельців (та й, певно, сам юний поет) не думав, що саме це прекрасне поліське село подарує світові талановитого майстра слова, члена Національних спілок письменників та журналістів України, лауреата багатьох премій – Міжнародної літературної ім. І.Кошелівця (2001), ім. В.Булаєнка (1993), ім. Б.Хмельницького (1997), ім. М.Годованця (2002), “Скарби землі Болохівської” (2008) – Миколу Мачківського.
Його літа сповнені творчим жнивом, щедрим, врожайним. Нині на високоліття поет дивиться так, як хлібороб стежить за борозною чорнозему, що лягає рівно з-під лемеша й вилискує на сонці, дивиться і втішається думкою про ниву, що незабаром заколоситься. Любов і природа, рідне Поділля й екологія душі – лейтмотив поезій та прози Миколи Мачківського.
Народився грізної пори – 10 січня 1942 року.
Виживали вдвох із матір'ю, бо за кілька днів до війни енкаведисти ув'язнили батька і дядька Миколу. З початком воєнних дій їх звільнили й направили в армію “искуплять вину”. Обидва додому так і не повернулися. Попри важкі повоєнні роки хлопець навчався, здобував освіту в Хоростоцькій восьмирічній і Ганнопільській середній школах. Але через матеріальні нестатки довелось навчання покинути. Не маючи й шістнадцяти літ, Микола приписав собі два роки й гайнув у Крим висаджувати дерева, виноградники.
Згодом перебрався в Кам'янець-Подільський, влаштувався кочегаром на цукровому заводі. Тут став відвідувати заняття міського літературного об'єднання, здобув свідоцтво про середню освіту в міжрайонній заочній школі. Його вірші прочитав байкар Микита Годованець, який підтримав талановитого юнака. 1963 року без відриву від виробництва Микола став студентом факультету журналістики Львівського державного університету імені І.Франка, який закінчив 1968-ого. Починаючи з 1960 року, вірші, статті Миколи Мачківського зарясніли на шпальтах районної та обласної молодіжної газет. Як стверджує сам поет, першими наставниками на творчому шляху були письменники Микола Яровий, Іван Сочивець, Іван Рибицький, Микола Скорський (керівник обласного літературного об'єднання). Ще студентом влаштувався на роботу в редакцію Чемеровецької районної газети “Нове життя”, де обіймав посаду завідувача відділу листів і масової роботи. Згодом був заступником редактора, редактором Білогірської районної газети “Радянськн село”, працював у редакціях обласних газет “Радянське Поділля”, “Корчагінець”, редактором газети “Подільська панорама”, завідувачем кабінету молодого автора при обласній організації СПУ, обирався заступником голови обласної організації НСПУ…
Поворотним пунктом у біографії письменника стала посада наукового співробітника обласного музею “Літературна Хмельниччина” (1992-1996). Поворотним тому, що літературознавча, дослідницька діяльність вплинули на жанрову палітру його творів. Ні, віршування не закинув, але початок 90-х років минулого століття ознаменований для нього захопленням великою та середньою прозою. З-під пера виходять повісті і романи “Сорокодуби”, “Пароль – “Проскурів”, “Чорний дяк”, “Коріятовичі”, “Кунча, ХХІ”, “Брат і сестра”, “Каратель”, видав біографічні повісті, в яких створив літературні портрети своїх побратимів. І, звичайно, не розлучається з лірикою, друкує збірки поезій “А трава – як любов”, “Синє небо, чорна земля”…
Поезія Миколи Мачківського жанрово й тематично розмаїта. У доробку – ліричні мініатюри, балади, віршовані новели, притчі, поеми. Основна тематика – сучасне село, хліборобська праця, легенди й перекази рідного краю, пейзажна й інтимна лірика. Добре володіє словом, мова його творів жива, образна, віршам і поемам притаманні епічність, сюжетність, мелодійність.
Його літа сповнені творчим жнивом, щедрим, врожайним. Нині на високоліття поет дивиться так, як хлібороб стежить за борозною чорнозему, що лягає рівно з-під лемеша й вилискує на сонці, дивиться і втішається думкою про ниву, що незабаром заколоситься. Любов і природа, рідне Поділля й екологія душі – лейтмотив поезій та прози Миколи Мачківського.
Народився грізної пори – 10 січня 1942 року.
Виживали вдвох із матір'ю, бо за кілька днів до війни енкаведисти ув'язнили батька і дядька Миколу. З початком воєнних дій їх звільнили й направили в армію “искуплять вину”. Обидва додому так і не повернулися. Попри важкі повоєнні роки хлопець навчався, здобував освіту в Хоростоцькій восьмирічній і Ганнопільській середній школах. Але через матеріальні нестатки довелось навчання покинути. Не маючи й шістнадцяти літ, Микола приписав собі два роки й гайнув у Крим висаджувати дерева, виноградники.
Згодом перебрався в Кам'янець-Подільський, влаштувався кочегаром на цукровому заводі. Тут став відвідувати заняття міського літературного об'єднання, здобув свідоцтво про середню освіту в міжрайонній заочній школі. Його вірші прочитав байкар Микита Годованець, який підтримав талановитого юнака. 1963 року без відриву від виробництва Микола став студентом факультету журналістики Львівського державного університету імені І.Франка, який закінчив 1968-ого. Починаючи з 1960 року, вірші, статті Миколи Мачківського зарясніли на шпальтах районної та обласної молодіжної газет. Як стверджує сам поет, першими наставниками на творчому шляху були письменники Микола Яровий, Іван Сочивець, Іван Рибицький, Микола Скорський (керівник обласного літературного об'єднання). Ще студентом влаштувався на роботу в редакцію Чемеровецької районної газети “Нове життя”, де обіймав посаду завідувача відділу листів і масової роботи. Згодом був заступником редактора, редактором Білогірської районної газети “Радянськн село”, працював у редакціях обласних газет “Радянське Поділля”, “Корчагінець”, редактором газети “Подільська панорама”, завідувачем кабінету молодого автора при обласній організації СПУ, обирався заступником голови обласної організації НСПУ…
Поворотним пунктом у біографії письменника стала посада наукового співробітника обласного музею “Літературна Хмельниччина” (1992-1996). Поворотним тому, що літературознавча, дослідницька діяльність вплинули на жанрову палітру його творів. Ні, віршування не закинув, але початок 90-х років минулого століття ознаменований для нього захопленням великою та середньою прозою. З-під пера виходять повісті і романи “Сорокодуби”, “Пароль – “Проскурів”, “Чорний дяк”, “Коріятовичі”, “Кунча, ХХІ”, “Брат і сестра”, “Каратель”, видав біографічні повісті, в яких створив літературні портрети своїх побратимів. І, звичайно, не розлучається з лірикою, друкує збірки поезій “А трава – як любов”, “Синє небо, чорна земля”…
Поезія Миколи Мачківського жанрово й тематично розмаїта. У доробку – ліричні мініатюри, балади, віршовані новели, притчі, поеми. Основна тематика – сучасне село, хліборобська праця, легенди й перекази рідного краю, пейзажна й інтимна лірика. Добре володіє словом, мова його творів жива, образна, віршам і поемам притаманні епічність, сюжетність, мелодійність.
Клубочок, що підкотиться до горла,
Гіркий, аж застилають сльози очі.
Яка б людина не спізнала горя,
У ній щемливий стиснеться клубочок.
Гіркий, аж застилають сльози очі.
Яка б людина не спізнала горя,
У ній щемливий стиснеться клубочок.
І виплине відтіль, з самого денця,
І другим серцем в тілі затріпоче.
Тоді людині до кінця збагнеться,
Чого від неї перше серце хоче.
І другим серцем в тілі затріпоче.
Тоді людині до кінця збагнеться,
Чого від неї перше серце хоче.
А хочеться, звичайно, доброти, бо й сам поет – світла особистість, яка відчуває таїну і красу слова, вміє майстерно, образними штрихами розкрити внутрішню суть рідної мови. Через призму художності слово майстра пера оживає, набирає життєдайної сили, і ця образна, емоційно наснажлива сила вигранює діамантово на сторінках його книг, зваблює серця читачів, прихильників невсипущої творчості Миколи Мачківського – життєлюба і працелюба, на письмовому столі якого (на власні очі бачив) лежать чимало рукописів – то майбутні книги. Сподіваємось, усі творчі плани письменника незабаром здійсняться.
Нині на адресу ювіляра надходять щирі вітання. Приєднуючись до них, хочеться побажати високоповажному Миколі Антоновичу у його славних 75 многая літа, твердо крокувати життям, щодня в душі грядущим дням радіти.
Нині на адресу ювіляра надходять щирі вітання. Приєднуючись до них, хочеться побажати високоповажному Миколі Антоновичу у його славних 75 многая літа, твердо крокувати життям, щодня в душі грядущим дням радіти.
Віталій Мацько
(Передрук з газети “Проскурів”. –2017. – 12 січня)
(Передрук з газети “Проскурів”. –2017. – 12 січня)
Немає коментарів:
Дописати коментар