Відгуки про творчість

М.Мачківський із шанувальниками його творчості

ІЗ ВІДГУКІВ ПРО ТВОРЧІСТЬ
М. МАЧКІВСЬКОГО ТА ЛИСТІВ ДО НЬОГО

“Прилітає вітрячник сивий…”

    Поезія Миколи Мачківського заслуговує на окрему розлогу розмову. Десять збірок віршів, поем, перекладів – це таки чималий доробок! Пише він, може, й небагато поезій, проте це речі вправні і пристойні. Особливо гарна у нього мова. І образна, і вельми виразна, чиста, справді українська. Така вона і в його прозових творах. Це не та рекламна суміш, де іншомовне слово пояснюється іншомовним словом, бо свого, рідного, деякі автори, бачте, соромляться!
    Живить поезію Миколи Мачківського любов до села. І ця любов наснажує, додає майстерності, підказує потрібні слова. Мене, скажімо, зачарували оці рядки з його давнього вірша про мірошника:

Прилітає вітрячник сивий,
Розвіва зголодніло поли…

    “Вітрячник” – слово, вигадане поетом, неологізм. Та легко здогадатися, про що мовиться – про вітер, який крутить крила вітряка.
    А нині “вітрячник сивий” прилетів, Миколо Антоновичу,   до    Вас,   вибілив    Ваші    скроні    борошном   прожитих   літ, запросив на Свято Хліба, привітав з творчим ужинком…

Ольга Кушнір,
випускниця Чернівецького національного
університету ім. Юрія Федьковича
(“Подільські вісті”. – 2012. – 12 січ.)

Дорогий Миколо!

    У Ваших віршах є та “мудра простота”, якої бракує багатьом і багатьом нашим авторам. Враження від книжки (“Лугова незабудка” – М.М.) радує, як і від принагідних зустрічей з Вами, – людина Ви світла, мудра й відкрита.
   Мені приємно привітати Вас з книжкою. Я вже давно їх не видаю: не маю багатого дядька. За 10 років – один метелик. А рукописи накопичуються. Ото тільки й радості – гарцюю у періодиці.

З давньою симпатією і прихильністю
Володимир Базилевський.
Київ, 27 січня 2002 р.

Дорогий Микольцю!

    Сердечно дякую за літературні подвиги. Пропагую і читаю тільки класику (така моя посада), але для тебе учинив хороший виняток. Уважно прочитав роман і вірші.
    Тільки чому ти називаєш цікавий роман міфом? Хіба недостатньо джерел? Онде геніальний Коля Вінграновський роман про Северина Наливайка написав без історичних посилань. Він говорив мені на риболовлі: “Наливайко – се я!..”.
    З твоїх віршів вважаю найсильнішим “Молитися поночі, в темряві білій…”. Сей вірш я міг би помістити у підручники зі справжньої поезії. Повір, я не перебільшую…
    Ти також молодець, що згадуєш Івана Іова. Він мене любив, а я його рясненько друкував у легендарній газеті “Вечірній Київ”.
    Хай живе літературне побратимство! Будьмо!

Твій Микола Сом.
Київ, 6 вересня 2011 року

Дорогий нам Миколо Антоновичу!

    Вітаю Вас і радію, що Ваш роман “Коріятовичі” на фестивалі “Книжкова весна Хмельниччини” визнано кращою книгою року. Дуже шкодую, що не можу прочитати інших Ваших прозових творів, але радію за роман “Коріятовичі”, який я прочитала і який мені дуже сподобався. Вважаю, що його треба увести в шкільну програму для старшокласників.
    Знайома й з Вашою поезією. Це – справді поезія. Поділяю думку Олександра Матійка, автора передмови до Вашої книги “Вибране”. Написав він про Вас сердечно, зворушливо і справедливо. Ця людина прекрасно знала Вас і Вашу творчість. Подякувала б йому, якби він дожив до цих днів.
    А Ви – дуже добра людина. Бог допоможе Вам здійснити творчі задуми. Спасибі, що Ви є!
    А ще вітаю з днем Перемоги. У мене загинули на війні два брати. Тож завжди у ці травневі дні плачу за ними і згадую. А саму пригинає до землі важка старість. За все болить серце. Одначе – якось тримаюся. Ще читаю книги, ще слухаю новини, ще відчуваю себе живою…
    Вибачте, що потурбувала. Всього найкращого!

З повагою
Марія Олексіївна Захожа,
учителька-пенсіонерка, мама
львівського письменника
Володимира Захожого.
Хмельницький, 6 травня 2014 р.

    “…Микола Мачківський. На засіданнях літературного об'єднання він щоразу сидів зосереджений і напружений. Зосереджений зрозуміло чого: уважно слухав. А напружений… Напружений тому, що боявся пропустити бодай якесь слово, адже у нього з дитинства були проблеми зі слухом. А от коли виходили на вулицю!.. І коли можна було щось перепитати, уточнити!.. Тоді Микола був не просто говіркий, а деколи прямо таки гарячий.
    Мені пам'ятається, як ми удвох пізно увечері поверталися з  його  гуртожитку,  де  він  за  комсомольською путівкою працював на спорудженні цукрового заводу. Як він – людина, яка досить погано чула, – чув найтонші звуки слова поетичного! Чув серцем. Душею. І то був прекрасний приклад, як треба слухати поезію.
    Вразило тоді й інше. Робітничий гуртожиток був відверто не поетичним. Там і лаялись, і чарками дзвеніли, і в кулак плювали. А він в усьому цьому мав свою віддушину – світлу, чисту, красиву. І це було також прекрасним уроком того, що поезію можна чути й там, де шум і гамір, де зовні так мало чогось високого і ліричного.
    Через десять років після отого пізнього вечора Микола видав свою першу книжку. Зараз, як і в Анатолія Ненцінського, їх у нього ціла низка. А тоді була перша. Називалася вона “В житах”. І коли я придбав її, захотілося написати на неї відгук. Я написав. Надіслав у кілька редакцій, починаючи з “Літературної України”. Однак цей відгук, як і багато чого іншого, не було надруковано. Відмова, як завжди, була прозаїчно проста, хто такий мовляв, Микола Мачківський? Пиши, шановний, про більш відомих авторів! Як же тільки шкодили такі відмови тим, хто лише спинався на літературні ноги, як тільки шкодили…”.

Олександр Пільонов,
поет, прозаїк, Заслужений
журналіст України.
(З книги “Стерня і Колос”.
Дніпропетровськ, 2015).

    “…Нашвидкоруч одягаючись, шукаючи свою торбу і харч для птаства, Микола Антонович в уяві вже переживав ту мить, яка має настати на другому поверсі книгарні. В кабінеті Вікторії Северинівни, що містився в кутку будинку, просто над отією ногою – підпорою-стовпом, що тримала цю частину будівлі. Мабуть, заступник директора, мила й така уважна жінка, ще здалеку побачить його, як він поспішатиме від тролейбусної зупинки… Побачить і покладе на стіл перед собою дорогоцінний томик (а їх надійшло до книгарні лише декілька), щоб відразу, як тільки він переступить поріг, радо вручити йому, Миколі Антоновичу Мачківському, любителю поезії, а головне – й самому поету. (Уривок з оповідання “Голубко сизокрила…”).

Василь Горбатюк,
письменник.
(З книги “Птиці над нами”.
Повісті, оповідання, Кам'янець-Подільський, 2016)